Кожен народ можна ідентифікувати не лише за мовою, звичаями чи традиційним одягом, а й за їжею. Наприклад, Італія – це піца і паста, Франція – фуа-гра та круасани, Німеччина – пиво та сосиски, а Україна – сало і борщ. Однак іноді все звучить не так апетитно.
Про смажених комах з країн Азії, страви з геніталій бика і настоянки на зміях та кобрах сьогодні вже чув кожен. А як щодо супу з кажана, машачого вина чи сиру з личинками мух? Як то кажуть, на колір і смак товариш не всяк.
Deztop представляє вам власну добірку із топ-10 найогидніших традиційних страв з різних куточків світу. Наважитесь спробувати? 😉
1. Натто (Японія)
Натто – традиційна японська страва, назва якої буквально означає “боби, які зберігаються”. Основу цієї апетитної страви складають перебродивші соєві боби. Натто має специфічний запах і смак, – що, в принципі, і не дивно, – а також липку тягучу консистенцію. Особливо популярною така страва є на сніданок.
Цікаві факти:
- За легендою, рецепт натто винайшов японський принц Сьотоку у VII ст. н. е.: якось він нагодував свого коня вареними соєвими бобами, а залишки загорнув у рисову солому і повісив на дерево. На ранок боби забродили, принц спробував їх з сіллю і розповів про рецепт селянам.
- Щорічно Японія споживає близько 263 000 тон натто.
- 10 липня в Японії є офіційним “днем натто”.
2. Касу марцу (Сардинія)
Касу марцу – це специфічний вид сиру, що виробляється на Сардинії (острові у Середземному морі, що належить до Італії). В перекладі з сард. casu marzu означає “гнилий сир”, що цілком відповідає самій страві. Вся справа в тому, що сир касу марцу витримують довше, доводячи до стану гниття, викликаного травною діяльністю личинок сирної мухи.
Личинки прискорюють процес розкладання і розпаду жирів, що містяться в сирі, через що продукт стає м’яким. З нього також виділяється рідина, яку називають lagrima (від сардинського слова “сльози”).
Цікаві факти:
- Личинки у сирі здатні стрибнути на відстань до 15 сантиметрів. З цієї причини охочим покуштувати касу марцу радять під час їжі захищати очі.
- Через небезпеку для здоров’я, а також через те, що «гнилий сир» вважається зараженим продуктом, його продаж на материковій Італії офіційно заборонено.
- Вартість касу марцу в три рази перевищує ціну сиру елітного італійського овечого сиру пекоріно.
3. Мишаче вино (Китай, Корея)
Рисове вино, настояне на новонароджених мишенятах, поширене в Китаї та Кореї і вважається тонізуючим напоєм, хоч і досить неприємним на смак. У чан зі свіжою рисовою горілкою кидають виводок живих мишей не старших від двох-трьох днів. У цьому віці в них ще немає шерсті. Напій настоюється в темному сухому місці протягом року.
Цікаві факти:
- Для виготовлення такого вина, на китайських та корейських фабриках спеціально розводять мишей, а новонароджених мишенят одразу відбирають для приготування напою.
- Історики-сходознавці так і не дійшли єдиної думки щодо того, хто й коли винайшов мишаче вино. За однією з версій, воно з’явилося в Китаї, за іншою – в Кореї.
- Напою приписують цілющі властивості: вважається, що за його допомогою можна вилікуватися від кашлю, застуди й захворювань печінки.
4. Ківіак (Гренландія)
Ківіак – традиційна страва ескімосів. І нічого спільного із ківі вона, як можна було б подумати з назви, не має. В умовах вічної зими їжі народам арктичних широт категорично не вистачає, а тому винахідливі ескімоси винайшли страву, яка може зберігатися протягом року.
Ківіак готують із місцевих морських птахів , яких, разом із пір’ям, дзьобами, лапами та нутрощами зашивають у тушу тюленя. У одну таку тушу можуть поміститися 30-40, а то й більше, птахів. Шов оброблять жиром тюленя і поміщають усе це між камінням так, щоб не було доступу повітря.
Іншими словами, ківіак – це протухле м’ясо птиці в туші тюленя. Запах у страви не найприємніший, однак вона здатна врятувати від голоду у холодні та темні північні зими.
5. Сунхуадань, або столітнє яйце (Китай)
Як тільки не називають цю страву: сторічні яйця, сунхуадань, підан, консервовані яйця, імператорські яйця, тисячорічні яйця… А насправді – це законсервовані, переважно качині, яйця. Їх обмазують сумішшю попелу, чаю, вапна й глини, після чого обвалюють у рисовому лушпинні й закопують у землю щонайменше на 15–20 днів, щонайдовше – на півроку.
У результаті білок яйця стає темно-коричневим і напівпрозорим, жовток – кремоподібним, чорного кольору із зеленим відливом, а на поверхні шкарлупи проступають візерунки, що нагадують паморозь на склі.
Цікаві факти:
- Згідно з деякими відомостями, столітні яйця мають за собою більше ніж кільковікову історію виготовлення. Згідно письмовою згадкою, цю страву стали готувати з 1633 року – періоду династії Мін.
- Страва має виражений схожий на сечу запах через вміст аміаку, який утворюється внаслідок хімічної реакції у ході створення столітніх яєць.
6. Суп із кажана (Палау)
Як щодо супу, в якому плаває цілий-цілісінький кажан? Такий суп є традиційним для мешканців острова Палау у Мікронезії. Через дефіцит м’ясних інгредієнтів на цьому острові кажани – не такий вже й рідкісний і тим більше не делікатесний для місцевих продукт.
Суп, до речі, варять не просто із тушок кажанів, вони у нього потрапляють живцем, без будь-якої попередньої обробки. Щоправда, сам кажан не їдять, він у супі виключно для навару і для краси.
7. Ширако (Японія)
Ширако – це відварені молоки тріски. Власне, молоки – це не молоко, як дехто може подумати, адже у риб молока немає. Це мішечок, у якому міститься сперма риб. Цей білий, м’який і слизький продукт, на вигляд чимось схожий на мозок, а на смак нагадує вершки або крем. Японці вважають ширако цінним делікатесом і щиро не розуміють гидливості європейців.
Зазвичай із ширако готують суп, або подають цей продукт у тушкованому або смаженому вигляді. Що цікаво, ширако – досить дорога страва. За малесеньку порцію в ресторані доведеться заплатити близько $100.
8. Тепа, або “смердюча голова” (Аляска)
Аляска – найбільший за територією штат США, де місцеві мешканці готують досить специфічну страву – тепу, або “смердючі голови”. Її готують із білої риби або лосося. Голову риби разом з потрохами кладуть в дерев’яну бочку, обгортають мішковиною і закопують в землю на тиждень. Через сім днів бочку викопують і їдять “смердючі голови” як є – без жодних приготувань чи добавок. Загалом це в’язка, тухла рибна маса.
На жаль, такий делікатес несе за собою погані наслідки: відсоток людей, які хворіють на ботулізм (гостре харчове отруєння), в Алясці найбільший у всьому світі.
9. Куй (Перу, Еквадор, Колумбія)
Насправді, куй – це морська свинка. Саме так, тваринка, яка мало не у всьому світі є домашнім улюбленцем, якого так обожнюють діти, для жителів Центральної та Південної Америки є вишуканою традиційною стравою. Для цього морських свинок спеціально розводять на фермах. Та й звичайні жителі сіл вирощують морських свинок поряд з курми та іншими свійськими тваринами якраз для того, аби потім їх з’їсти.
Подають куй смаженим на грилі, у тушкованому вигляді або запеченим.
10. Балут (Камбоджа, Філіппіни)
Балут (або балют) – це варене качине яйце, у якому вже сформувався плід із пір’ям, хрящами й дзьобом. Не зважаючи на тиск західно-релігійних міркувань і економіко-дипломатичних погроз у Камбоджі й Філіппінах досі продовжують подавати в ресторанах і готувати вдома цю традиційну страву. Камбоджійці і філіппінці навіть приписують булуту чудодійні властивості.
Однак зауважте, що куштувати її, за переконаннями жителів цих країн, можуть виключно чоловіки, адже вважається, що балут позитивно впливає на чоловіче здоров’я та потенцію.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
10 РІДКІСНИХ ФРУКТІВ, ПРО ЯКІ ВИ, ЙМОВІРНО, НАВІТЬ НЕ ЧУЛИ